| Персональний сайт Думбай Тетяни Миколаївни |
 |
 |
 |
Урок розвитку мовлення у 8 класі
Тема. Біблійні мотиви у творчості російських поетів. Мета: узагальнити роботу над проектом «Біблійні мотиви у творчості російських поетів»; зробити висновок про магічну силу слова Священного Писання; розвивати навички компаративного аналізу поетичних творів; розвивати мовлення, творчу уяву учнів; удосконалювати уміння презентувати продукт своєї діяльності; критично оцінювати власний внесок у роботу групи; виховувати естетичний смак. Тип уроку. Урок узагальнення знань. Вид уроку. Урок розвитку мовлення. Презентація роботи над проектом. Обладнання: Біблія, портрети, збірки віршів Єсеніна, Лермонтова, Пушкіна, Блока, репродукції картин Леонардо да Вінчі «Мона Ліза»,… , ілюстрації учнів, комп’ютерні презентації.
Знаю – молитва поможет Ясной надежде всегда. О.Блок ПЕРЕБІГ УРОКУ І. Актуалізація опорних знань. Бесіда за запитаннями:
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Складання асоціативного куща історія людства відомості про походження світу життєві повчання БІБЛІЯ мудрість поколінь натхнення для митців книга-таємниця джерело відповідей на всі питання
ІІІ. Узагальнення знань, отриманих на минулих уроках. Вступне слово вчителя. Біблія – пам’ятка культури, перекладена більш як на 190 мов світу. Біблійні образи, теми, проблеми людського існування, порушені в її текстах, упродовж тисячоліть надихали митців на створення все нових і нових художніх творів. Не знаючи біблійних сюжетів, важко осягнути історію людства, неможливо зрозуміти об’ємний і надзвичайно цінний пласт культури. Біблійні теми широко використовувати в живописі художники Леонардо да Вінчі, П.Рубенс, Мікеланджело, Рафаель, Рембрандт; у музиці – композитори Й.С.Бах, В.А.Моцарт, Д.Бортнянський, П.Чайковський, С.Рахманінов; у літературі – поети Данте, Дж. Г. Байрон, М.Лермонтов, О.Пушкін, О.Блок, С.Єсенін, А.Ахматова, Т.Шевченко, І.Франко та багато інших митців. Протягом майже двох тижнів ви працювали у групах, досліджуючи використання біблійних мотивів у творчості російських поетів. Тож пропоную вам презентувати ваші творчі доробки. Презентація творчих робіт учнів 1 група «Біблійні мотиви у творчості С.О. Єсеніна» Протягом двох років (1917-1919), Єсенін написав десять – цілу низку – маленьких поем: «Певущий зов» (квітень 1917), «Отчарь» (червень 1917), «Октоих» (серпень 1917), «Пришествие» (жовтень 1917), «Преображение» (листопад 1917), «Инония» (січень 1918), «Сельский часослов» (1918), «Иорданская голубица» (червень 1918), «Небесный барабанщик» (1918), «Пантократор» (лютий 1919). Поемний цикл – 1917-1919 років – твір новаторський. Це разом: і Новий Завіт нової віри, щось на зразок Євангелія від Сергія, і язичницькі ігри на честь Русі, і філософічна епопея, в якій зібрані і одягнені в плоть чудернацьких образів фольклорні уявлення про світ і призначення людини. Головна думка, яка з’єднує цикл у книгу з окремих поем, сформульована вже у першій її частині – «Певущем зове»: «Не губить пришли мы в мире, а любить и верить». Заключною у поемному циклі є «Пантократор». Сама назва повертає нас до Біблії, до книги пророка Ієремії. Від імені народу (пантократора) ліричний герой веде суперечку з таємницею Бога: Не молиться тебе, а лаяться Научил ты меня, Господь. Єсенін у віршах часто використовує слова, словосполучення, що виказують в ньому християнську природу. Для нього вся Русь – молитовна, «покойный уголок», де благодатний, райський дух, де «хаты – в ризах образа», «по церквям твой короткий спас». Де берези - «большие свечки», ялини – «монашки», а вітер – «схимник». Ліричний герой – богомолець, пастух або «странник убогий», що славить Господа. Скромний, сором’язливий, як сама природа, він сприймає навколишній світ як Божу благодать: Гляну в поле, гляну в небо – И в полях и в небе рай. У поетичних творах Сергія Олександровича простежується його селянське походження, близькість йому поживань простих людей, які у безвихідді завжди звертаються з молитвою до Бога: Заглушила засека засевки, Сохнет рожь, и не всходят овсы. На молебен с хоругвями девки Притащились в комлях полосы. Собрались прихожане у чащи, Лихоманную грусть затая. Загузынил дьячишко ледащий: «Спаси, Господи, люди Твоя». Открывались небесные двери, Дьякон бавкнул из кряжистых сил: «Еще молимся, братья, о вере, Чтобы Бог нам поля оросил». Навіть у передчутті революційних подій, сповнений переживаннями, подумки поет звертається до Бога, сподівається на Всевишнього: В зарукавнике Марфа Богу молилась, Рукавом горючи слезы утирала; За окошко она наклонилась, Голубей к себе на колени сзывала. «Уж вы, голуби, слуги Боговы, Слетайте-ко в райский терем, Вертайтесь в земное логово, Стучитесь к новоградским дверям!» И писал Господь своей верной рабе: «Не гони метлой тучу вихристу; Как московский царь на кровавой гульбе Продал душу свою антихристу…» «Марфа Посадница» Сергій Єсенін – виходець з народу – завжди жив його життям, йому були близькі мрії і переживання простого люду. Серцем поет відчував біль і страждання селян, які, потерпаючи від тяжкої праці, матеріальних нестатків, сподівалися лише на захист Творця: Говорит Господь с престола, Приоткрыв окно за рай: «О мой верный раб, Микола, Обойди ты русский край. Защити там в черных бедах Скорбью вытерзанный люд. Помолись с ним о победах И за нищий их уют». «Микола» Бачачи неправедність життя і сам часто живучи неправедно, Єсенін подумки звертається до часів земного життя Спасителя, який прийняв страшні смертельні муки за людські гріхи. Поет висловлює надію на майбутнє: Верю: завтра рано, Чуть забрезжит свет, Новый под. туманом Вспыхнет Назарет. Проте він також розуміє зрадливість людської натури, тому все повторюється знову: Только знаю: будет Страшный вопль и крик, Отрекутся люди Славить новый лик. Але щоб не робили люди за свого земного життя, Бог все одно любить їх і прощає їхні вчинки: На земле все люди человеки, чада. Сам поет, стомившись від розгульного життя, невпевненості у завтрашньому дні, нерозуміння оточуючих, звертається з проханням душевного заспокоєння до вищої сили: О чудотворец! …Укачай мою душу На пальцах ног своих! Я сын твой, Выросший, как ветла При дороге, Научился смотреть в тебя, Как в озеро. Ты несказанен и мудр. Звернення до біблійних джерел, до вищих сил присутні у багатьох ліричних творах Єсеніна. Автор підкреслює нерозривний зв’язок між земним життям людей і вищою духовністю, висловлює надію на те, що більшість людей не втратили моральності. Це означає, що є надія на продовження життя, на відродження людської душі : Шел Господь пытать людей в любови, Выходил он нищим на кулижку. Старый дед на пне сухом, в дуброве, Жамкал деснами зачерствелую пышку. Увидал дед нищего дорогой, На тропинке, с клюшкою железной, И подумал: «Вишь, какой убогой, - Знать от голода качается, болезный». Подошел Господь, скрывая скорбь и муку: Видно, мол, сердца их не розбудиш… И сказал старик, протягивая руку: «На, пожуй…маленько крепче будеш». Поезія Сергія Єсеніна дихає щирістю, справжньою вірою у Господа. А віра у Всевишнього – це любов: до ближніх, до природи, до самого себе. Людина, яка вірить і любить, має надію на врятування душі.
2 група «Біблійні мотиви у творчості М. Ю. Лермонтова» Особистісне, поетичне становлення Михайла Юрійовича Лермонтова відбувалося в оточенні релігійно-молитовного побуту у будинку його бабусі Є.А.Арсенєвої. Яке ж ставлення Лермонтова до Бога, до Біблії; чи вірить він у долю? Вірші народжуються з молитовних порухів душі. Каяття, віра у милосердя Боже, надія на спасіння – все це простежується у творчості поета. Усе внутрішнє життя Лермонтова проходить начеб то у присутності і під наглядом Бога. Підтвердженням цього є його поетичні рядки: Когда студеный ключ играет по оврагу И, погружая мысль в какой-то смутный сон, Лепечет мне таинственную сагу Про мирный край, откуда мчится он,- Тогда смиряется души моей тревога, Тогда расходятся морщины на челе,- И счастье я могу постигнуть на земле, И в небесах я вижу бога... У погожий день, коли повсюдно панує тиша, поет бачить у небесах Всевишнього. Саме на Бога покладає Лермонтов відповідальність за недосконалість оточуючого світу, а також за перешкоди на власному життєвому шляху. Проте М.Лермонтов твердо переконаний у чесності і справедливості Божого суду: Но есть и божий суд, наперсники разврата! Есть грозный суд: он ждет; Он не доступен звону злата, И мысли и дела он знает наперед. («Смерть поета») Рядки з вірша "Не смейся над моей пророческой тоскою": Но я без страха жду довременный конец. Давно пора мне мир увидеть новый, - підтверджують, що поет вірить в інше, краще (потойбічне) життя. Однією з вершин творчості поета є вірш «Пророк» (1841), в якому теж відчувається присутність біблійних сюжетів. Кожен рядок вірша спирається на біблійське сказання і одночасно має актуальний сьогоденний смисл: И вот в пустыне я живу, Как птицы, даром божьей пищи; Завет предвечного храня, Мне тварь покорна там земная; И звезды слушают меня, Лучами радостно играя... У вірші "1831-го июня 11 дня» Лермонтов спирається на слова псалма: Есть всему конец; Немного долголетней человек Цветка; в сравненье с вечностью их век Равно ничтожен... Пише він і про ангела смерті в однойменній поемі: Есть Ангел смерти; в грозный час Последних мук и расставанья Он крепко обнимает нас, Но холодны его лобзанья, И страшен вид его для глаз Бессильной жертвы... Висвітлює Лермонтов і картину зіткнення Добра и Зла: Сыны небес однажды надо мною Слетелися, воздушных два бойца; Один - серебряной обвешан бахромою, Другой - в одежде чернеца. У творчості М.Ю.Лермонтова є окремий розділ «Молитовна лірика». Тут відбито різні стани душі поета. Він вбачає потребу говорити з Богом, звертатися до нього у молитві, відкривати йому свої душевні порухи. Читаючи рядки Лермонтова, відчуваєш їх щирість, теплоту слів – простих, але разом з тим дуже глибоких, які торкаються самого серця: Одну молитву чудную Твержу я наизусть. … Есть сила благодатная В созвучьи слов живых И дышит непонятная, Святая прелесть в них. Творчість Лермонтова дуже близька і зрозуміла народу, бо в ній – найсокровенніше для кожної людини – молитва. Душа их с моленьем, Как ангела, встретит И долгим биеньем Им сердце ответит. У творчості поета є місце і філософським роздумам про життя, про мораль покоління: Век наш - век безбожный; Пожалуй, кто-нибудь, шпион ничтожный Мои слова прославит, и тогда Нельзя креститься будет без стыда И поневоле станешь лицемерить, Смеясь над тем, чему желал бы верить. У поетичному спадку Лермонтова є декілька віршів (ми дослідили 5) з назвою «Молитва». Один з таких віршів починається як покаянне звернення до "всесильного", який може і звинуватити і покарати за недостойну поведінку: Не обвиняй меня, всесильный, И не карай меня, молю,... От страшной жажды песнопенья Пускай, творец, освобожусь, Тогда на тесный путь спасенья К тебе я снова обращусь. "Молитва" проникнута настроєм тихої журби, «світлого» смутку, що пов’язані з усвідомленням (рано чи пізно) кожною людиною необхідності звернутися до Бога, очиститися від душевного неспокою. Автор говорить, що є "незлобное сердце", світлий "мир упования", в якому "теплая заступница" оберігає весь життєвий шлях "достойной души". Ця поезія дуже ніжна, відверта, пронизана світлою християнською любов’ю до ближнього, вірою у заступництво Богородиці за рід людський: Я, Матерь Божия, ныне с молитвою Пред твоим образом ярким сиянием, Не о спасении, не перед битвою, Не с благодарностью иль покаянием, Не за свою молю душу пустынную, За душу странника в свете безродного; Но я вручить хочу деву невинную Теплой заступнице мира холодного Цією молитвою Лермонтов показує, що він – син народний, він – щирий християнин. У "Молитві" переданий стан внутрішньої просвітленості, стан людини, яка прагне духовного вдосконалення: С души как бремя скатится, Сомненье далеко - И верится, и плачется, И так легко, легко... Проте Лермонтов, як людина непересічна, завжди жив у протиборстві із самим собою. Протиріччя між «людиною внутрішньою» (духовною) та «людиною зовнішньою» (тілесною) залишається гострим і драматичним. Це відбилося у вірші "Выхожу один я на дорогу": Выхожу один я на дорогу; Сквозь туман кремнистый путь блестит; Ночь тиха. Пустыня внемлет богу, И звезда с звездою говорит. В небесах торжественно и чудно! Спит земля в сиянье голубом... Что же мне так больно и так трудно? Жду ль чего? жалею ли о чем? Уж не жду от жизни ничего я, И не жаль мне прошлого ничуть; Я ищу свободы и покоя! Я б хотел забыться и заснуть! Но не тем холодным сном могилы... Я б желал навеки так заснуть, Чтоб в груди дремали жизни силы, Чтоб, дыша, вздымалась тихо грудь; Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея Про любовь мне сладкий голос пел, Надо мной чтоб, вечно зеленея, Темный дуб склонялся и шумел. Релігійно-містична, загадкова особистість Лермонтова споглядає гармонію світобудови, переживає біль самотності, проте хоче волі та спокою. Вона сумирно стоїть перед Богом і споглядає неповторну картину буття, вбачаючи у цьому найвищу ступінь Божої благодаті.
3 група «Біблійні мотиви у творчості О.Блока» Дослідивши низку поетичних творів Олександра Блока, наша група з’ясувала, що одним з опорних образів у його творчості є образ Ісуса Христа. Ця постать надає ліриці Блока нове, філософсько-етичне звучання: Отрекись от любимых творений, От людей и общений в миру, Отрекись от мирских вожделений, Думай день и молись ввечеру. На земле не узнаешь награды. Духом ясный пред божьим лицом, Догорай, покидая лампаду, Одиноким и верным огнем. Образ Бога і Діви Марії у творчості поета – це символ високого духовного значення. Вони – захисники кожної людини, незалежно від соціального статусу. Вони – джерело всеперемагаючої любові: Кто плачет здесь? На мирные ступени Всходите все – в открытые врата. Там – в глубине – Мария ждет молений, Обновлена рождением Христа. Здесь места нет победе жалких тлений, Здесь всё – любовь. В открытые врата Входите все. Мария ждёт молений, Обновлена рождением Христа. Блок бачить в Христі передусім людину, яка «більше за інших знає про соціальну нерівність» (слова самого поета) і яка надихає людей на визвольний рух за рівність між ними. Митець вбачає духовну необхідність у молитві, яка дає йому надію у житті: Медленно, тяжко и верно В черную ночь уходя, Полный надежды безмерной, Слово молитвы твердя, Знаю – молитва поможет Ясной надежде всегда, Тяжкая верность заложит Медленный камень труда. Іноді звернення до Бога, дорога до храму – це останній порятунок людини, яка зневірилася, розчарувалася і не знаходить виходу з життєвих лабіринтів: Или в минуту безверия Он мне послал облегчение? Часто в церковне двери я Нене вхожу без сомнения. Падают розы вечерне, Падают тихо, медлительно. Я же молюсь суевернее, Плачу и каюсь мучительно. Епіграфами до своїх віршів Блок часто використовує вислови із святого писання: «И Дух и Невеста говорят: прииди» (Апокалипсис) – вірш «Верю в Солнце Завета»; «Имеющий невесту есть жених; а друг жениха, стоящий и внимающий ему, радостью радуется, слыша голос жениха» (от Иоанна. ІІІ, 29) – вірш «Я, отрок, зажигаю свечи». Знаючи двоїстість людської натури, автор відверто говорить і про свою замасковану душу. Проте сподівається, що щира віра допоможе йому перебороти в собі вияв «чорного» «я» : Боюсь души моей двуликой И осторожно хороню Свой образ дьявольский и дикий В сию священную броню. В своей молитве суеверной Ищу защиты у Христа, Но из-под маски лицемерной Смеются лживые уста. Автор наголошує на тому, що ніяких виявів людського життя боятися не слід, бо життя швидкоплинне і скороминуще: Не бойся умереть в пути. Не бойся ни вражды, ни дружбы. Внимай словам церковной службы, Чтоб грани страха перейти. Треба завжди думати про чистоту духу, щоб не прийшлося гірко розплачуватися за гріхи: Благословляя свет и тень И веселясь игрою лирной, Смотри туда - в хаос безмирный, Куда склоняется твой день. У Блока є навіть цикли віршів на біблійну тематику «Еклезіаст», «Благочестя», «Молитви». Великої важливості Блок надає події Різдва Христового як символу спасіння людства. У наступному вірші автор представляє цілий сюжет: Різдво Спасителя за зраду його Іудою: Был вечер поздний и багровый, Звезда – предвестница взошла. Над бездной плакал голос новый – Младенца Дева родила. На голос тонкий и протяжный, Как долгий визг веретена, Пошли в смятеньи старец важный, И царь, и отрок, и жена. И было знаменье и чудо: В невозмутимой тишине Среди толпы возник Иуда В холодной маске, на коне. Владыки, полные заботы, Послали весть во все концы, И на губах Искариота Улыбку видели гонцы. Блок не випадково звертається до Священної Книги і відтворює її сюжети у ліричних творах, бо кожна мисляча людина знає – спасіння людства у його духовності. А в Біблії закладено основи життя, взаємовідносин людей, підґрунтям яких є доброта і любов. І лише той відкриє таємницю Бога, хто щиро відчинить дверцята свого серця назустріч ближнім своїм: О легендах, о сказках, о тайнах. Был один всеподобный Христос. На пустынях, на думах случайных Начертался и вихри пронес. Мы терзались, стирались веками, Закаляли железом сердца, Утомлённые, вновь вспоминали Непостижную тайну Отца. И перед ним распростертые долу Замираем на тонкой черте: Не понять Золотого Глагола Изнуренной железом мечте.
4 група «Біблійні мотиви у творчості О.С.Пушкіна» Олександр Сергійович Пушкін – талановитий митець, геній не лише свого часу, а геній на всі часи і всі віки. Його лірика багатогранна: він писав інтимну лірику і пейзажну, громадянську і про призначення поета і поезії, а також поезії філософської тематики. Один з мотивів філософської лірики є розмірковування про значення релігії, Бога у житті кожної людини. Кожен з нас хоч іноді замислюється: чи існує Бог? Де він? Що це за вища сила? Людина, яка живе без віри, нещасна, їй дуже складно у житті. Про такі терзання людської душі і пише О.Пушкін у своєму вірші «Безверие»: Во храм ли Вышнего с толпой народа входит, Так умножает он тоску души своей. При пышном торжестве священных алтарей, При гласе пастыря, При сладком хоров пенье, Тревожится его безверия мученье. Он Бога тайного нигде, нигде не зрит, С померкшею душой святыне предстоит, Холодный ко всему и чуждый к умиленью. С досадой тихому внимает он моленью. «Счастливцы! – мыслит он, почто не можно мне Страстей бунтующих в смиренной тишине, Забыв о разуме и немощном и строгом, С одной лишь верою повергнуться пред Богом!» У баладі «Песнь о вещем Олеге» поет говорить про те, що доля кожної людини написана ще за її народження вищою силою. І хоча людина може певним чином коригувати своє життя, та заперечувати народну мудрість «Свою долю і конем не об’їдеш» не можна. «Скажи мне, кудесник, любимец богов, Что сбудется в жизни со мною?» … «Но примешь ты смерть от коня своего». Повна самотність у світі людей відкривала шлях до Бога. Пушкін прагне до усамітнення, до тихої зосередженості – «в глуши звучнее голос лирный». … Давно, усталый раб, замыслил я побег В обитель дальнюю трудов и чистых нег. («Пора, мой друг, пора! Покоя сердце просит…») Багато поетів використовують епіграфами до своїх віршів слова із Святих Писань. Не виключенням є і Пушкін. Вступними словами до вірша «Свободы сеятель пустынный» поет взяв слова з Євангелія від Матфія: «И зыде сеятель сеяти семена своя». В поетові Пушкін вбачає божественне начало, бо талант дається саме Творцем: И, признак Бога, вдохновенье. («Разговор книгопродавца с поэтом»). І саме поет покликаний поширювати серед народних мас щире слово, закликати до очищення душі, до життя по вірі: И Бога глас ко мне воззвал: «Восстань, пророк, и виждь, и внемли, Исполнись волею моей, И, обходя моря и земли, Глаголом жги сердца людей». («Пророк») Слово Всевишнього є натхненням для поета: Но лишь божественный глагол До слуха чуткого коснется, Душа поэта встрепенется, Как пробудившийся орел. («Поэт») В оді «Вольность» митець висвітлює жорстоке та несправедливе правління французького короля Людовіка ХVІ. Таке ставлення до народу поет вважає недостойним, нелюдським: Ты ужас мира, стыд природы, Упрек ты Богу на земле. Усі земні справи повинні бути благословенні Богом: кохання і дружба, робота і відпочинок. Його допомога потрібна тим, хто вдома і, особливо, тим, хто у краю чужому: Бог помочь вам, друзья мои, В заботах жизни, царской службы, И на пирах разгульной дружбы, И в сладких таинствах любви! Бог помочь вам, друзья мои, И в бурях, и в житейском горе, В краю чужом, в пустынном море И в мрачных пропастях земли! («19 октября 1827») Джерелом великої мудрості є для поета Біблія. А виконання десяти заповідей, які в ній прописані – це шлях до самовдосконалення, укріплення духу: Добра чужого не желать Ты, Боже, мне повелеваешь; Но меру сил моих Ты знаешь – Мне ль нежным чувством управлять? («Десятая заповедь») Неможливо уявити творчість Пушкіна без кохання. Це почуття допомагало йому боротися, сподіватися, мріяти. І навіть таке сильне земне почуття дається людині вищими силами: Как дай вам Бог любимой быть другим. («Я вас любил…») В часи зневіри, непорозуміння з оточуючим світом, відчуваючи глибоку самотність, Пушкін звертається за підтримкою до Творця: Не дай мне Бог сойти с ума. Він не зрікається своїх гріхів, а навпаки знає їх, щиро кається з надією на прощення й внутрішнє очищення: Но дай мне зреть мои, о Боже, прегрешенья, Да брат мой от меня не примет осужденья, И дух смирения, терпения, любви И целомудрия мне в сердце оживи. Від вірша «Мадонна» віє душевною щирістю, відкритістю серця. Автор не приховує свого благоговіння перед Дівою Марією – символом чистоти, непорочності та Ісусом Христом – Спасителем людства, який уособлює велику жертовність, смиренність і незмірну доброту: Не множеством картин старинных мастеров Украсить я всегда желал свою обитель, Чтоб суеверно им молился посетитель, Внимая каждому сужденью знатоков. В простом углу моем, средь медленных трудов, Одной картины я желал быть вечно зритель, Одной: чтоб на меня с холста, как с облаков, Пречистая и наш Божественный Спаситель – Она с величием, он с разумом в очах – Взирали, кроткие, во славе и лучах, Одни, без ангелов, под пальмою Сиона. Біблія – це мудрість віків. Тож не даремно вона є джерелом натхнення для митців, які висвітлюють думки, почуття, переживання не стільки свої, скільки народні. Кожна людина прагне віри, бо без неї немає майбутнього.
Компаративний аналіз вибраних віршів поетів (О.Пушкіна, О.Блока, С.Єсеніна, М.Лермонтова) та складання порівняльної таблиці «Особливості використання біблійних мотивів у творчості російських поетів»
ІV. Підсумок
Висловлення думок методом «Прес»:
Вчитель. Біблія – це Книга Книг, яка увібрала в себе століттями накопичений досвід людства з усіх областей життя. З давніх часів люди мистецтва звертаються до неї у пошуках нових сюжетів, бо сторінки цієї священної книги вічно будуть приваблювати людей силою натхнення, яскравістю образів, глибиною думок.
На основі знань про Біблію, прочитаних з неї текстів (легенд, притч, гімнів), виконати завдання: Високий рівень: написати вірш або скласти притчу. Достатній рівень: пояснити значення висловів: «наріжний камінь», «камінь спотикання», «оливкова гілка», «заборонений плід», «Адамове ребро», «Каїнова печать», «всесвітній потоп», «вавилонська вежа», «єгипетська робота», «текти молоком і медом». Середній рівень: намалювати або дібрати ілюстрації за біблійними сюжетами.
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
